Бої за ДАП тривали 242 дні. Це були дні, які перевернули наші уявлення про героїзм і самопожертву. В умовах постійного обстрілу, холоду та браку ресурсів українські воїни вистояли там, де, здавалось, вистояти неможливо. Саме тоді народилося слово «кіборги». Їх так назвали вороги, визнаючи: це не люди, це машини, бо ніхто інший не зміг би тримати оборону так довго.

Кіборги – це ті, хто лишився вірним Україні навіть у найважчі хвилини. Це професійні військові, добровольці, медики, зв’язківці. Це ті, хто боровся до останнього подиху, і ті, хто повернувся додому, але залишив частинку себе в стінах аеропорту. Вони боролися не лише за територію, а за майбутнє кожного з нас, за право бути вільними.

Їхні історії – це приклад, який надихає. Хтось повернувся з війни і став волонтером, хтось продовжив службу, а хтось змінив зброю на слово, розповідаючи світові правду про те, що відбувалось у тих стінах. І кожен із них продовжує боротьбу, навіть після бою.

Ми вшановуємо пам’ять тих, хто не повернувся. Їхній подвиг – це біль, але водночас і гордість. Вони були і залишаються нашими захисниками, нашими героями.

Сьогодні, схиляючи голову перед їхньою мужністю, ми маємо пам’ятати: їхній подвиг – це заповіт для кожного з нас. Незламність кіборгів – це наша сила, яка вказує, що навіть у найтемніші часи Україна вистоїть.

Вони стали символом, але передусім вони – люди. Сини, батьки, брати, друзі. Вони живуть у наших серцях і надихають боротися за правду, за мир, за майбутнє. Ми маємо пам’ятати і дякувати, бо саме завдяки таким, як вони, Україна стоїть.

Слава Героям! Слава кіборгам! Вічна пам'ять тим, хто віддав життя за Україну.