Дмитро Колєсніков: «Для нашого покоління ветерани - це люди, на яких потрібно рівнятися, у яких потрібно вчитися працюватися, набиратися життєвої мудрості»

Блокаду свого рідного міста Ленінград (нині Санкт-Петербург) 85-річна Тамара Іванівна Неминуща пам’ятає дуже добре. Вона була 13-річною дівчиною, коли у вересні 1941 року німецькі, фінські та іспанські війська розпочали блокаду міста. У жителів майже не лишилося продовольства та палива, розпочався голод. Ситуацію ускладнювали бомбардування. Так тривало більше двох років. А у 1944 році радянські війська провели Виборгську та Свірсько-Петрозаводську наступальні операції, що дозволило визволити Виборг та Петрозаводськ і остаточно відкинути противників від Ленінграда.

27 січня 2014 року відзначається 70-та річниця зняття блокади Ленінграда. У цей день губернатор Дніпропетровщини Дмитро Колєсніков відвідав жительку блокадного Ленінграда Тамару Іванівну Неминущу. Інших учасників блокади Ленінграда, а їх в області проживає більше 200, відвідають керівники міст та районів, школярі, студенти, курсанти, ліцеїсти.

«Такі люди як Тамара Іванівна пережили найстрашніше – війну. У голоді і холоді вони протистояли ворогам та змогли їх здолати. Після чого вони героїчно відроджували зруйновані заводи, школи, лікарні. Для нашого покоління це люди, на яких потрібно рівнятися, у яких потрібно вчитися працюватися, набиратися життєвої мудрості. Дивлячись на їх життєвий шлях ми повинні цінувати мир і спокій, і не дивлячись ні на що зберегти їх», - сказав Дмитро Колєсніков.

Тамара Іванівна згадує, як їх місто бомбардували – з літаків скидали фугасні запальнички. А вона разом із однолітками ловила їх та занурювала у пісок, щоб запобігти пожежі. «Я закінчила прискорені курси у ремісничому училищі та у 14 років пішла працювати на Кіровський машинобудівний завод токарем. На зріст була малою та щоб діставати до станка мені підставляли ящики. У нас мерзли руки, хотілося їсти, але працювали до того часу, поки не виконали всю роботу», - розповідає вона.

У 1952 році, закінчивши Машинобудівний технікум, Тамара Неминуща почала навчатися в інституті Ульянова-Леніна на факультеті електроніки. Однак навчання не закінчила. У 1954 році разом з чоловіком-військовослужбовцем поїхала за Північний полюс до місця призначення його служби. У 1955 році разом з родиною повернулася до Ленінграда, де працювала на Кіровському машинобудівному заводі електриком, майстром. У 1958 році родина переїздить до Німеччини. А у 1960 році – переїжджає до м.Кривий Ріг, де працює майстром по обліку електроенергії. У 1962 році разом з родиною переїжджає до Дніпропетровська, де працює електромеханіком на Придніпровській залізницю. В теперішній час Тамара Іванівна веде активну громадську діяльність - є старшою групи міської асоціації ”Блокадний Ленінград”. Нагороджена: медаллю ”За доблестный труд” за працю у роки Великої Вітчизняної війни, знаком ”Житель блокадного Ленинграда”.

Губернатор зазначив, що історія Тамари Неминущої увійде до проекту «Голос ветерана». Мета цього проекту – записати на відео та об’єднати в єдину електронну базу спогади ветеранів Великої Вітчизняної Війни, що проживають на території області. Це дозволить майбутнім поколінням дізнатися правдиву історію Великої Перемоги з перших вуст.

Довідка:
Блокада Ленінграда - військова блокада німецькими, фінськими та іспанськими військами під час Великої Вітчизняної війни Ленінграда (нині Санкт-Петербург). У блокованому місті залишилося більше 2,5 мільйонів жителів, у тому числі 400 тисяч дітей. Запасів продовольства і палива було дуже мало, через що розпочався голод, посилений бомбардуваннями, проблемами з опаленням і паралічем транспорту. Тривала 872 дні - з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року. Під час блокади Ленінграда в місті і його околицях було знищено 3200 житлових будівель, 9000 дерев'яних будинків (згоріло), 840 фабрик і заводів. За приблизними підрахунками, загинуло від голоду і обстрілу від 800 тис. до 1,5 млн осіб.
За масовий героїзм і мужність у захисті Вітчизни у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років, проявлений захисниками блокадного Ленінграда, згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР 8 травня 1965 місто отримало вищий ступінь відзнаки - звання Міста-героя.